До 80-ліття від дня народження професора Михайла Падури.

 Колись, думаю, давно хтось із мудрих очільників української педагогіки розробив і ввів у систему вищої освіти концепцію  триєдиного образу викладача – як високопрофесійного педагога, що любить і поважає студентів, як знаного науковця та діяльного трудівника на ниві громадсько-корисної роботи. 

Впевнений, що всі, хто став на викладацьку стезю, хто щодень прямує в студентські аудиторії й практикуми, щоб навчати і виховувати студентську молодь, формувати з неї освічених особистостей і справжніх патріотів України, прагне увійти в такий триєдиний образ, подібно як артист входить у сценічний образ героя театральної вистави. 

Усі прагнуть до цього, та не всім, на жаль, це сповна вдається, бо залежить кінцево це прагнення від вродженого таланту, сили волі й напруги праці день у день. Вдається сповна лише не багатьом, що рік за роком розорюють освітянську ниву й засівають в її родючий ґрунт добірні зерна знань, правди й людського достоїнства. Таким сівачем на цій ниві, до того ж напередодні свого гарного й поважного ювілею,  мені бачиться шанований професор Михайло Федорович Падура,  триєдиний образ якого виділяється в колі колег вищої школи вельми зримо, виразно і яскраво. Що це так, спробуємо розкрити цей образ не весь за одним разом, а по окремішніх  його складниках. 

Звичайно, що серед них перед посідає образ педагога, визнаного і шанованого в університеті. Не так давно, в травні поточного року, співробітники кафедри української та іноземних мов імені Якима Яреми, якою Михайло Федорович керує уже 27 років, а в університеті працює майже півстоліття (з 1 жовтня 1969 року), прийняли ухвалу просити вчену раду нашого вишу представити його до державної нагороди „Заслужений працівник освіти України”.

Підстави для прийняття такої ухвали, скажу відверто, надто поважні і гідні наслідування. Адже Михайло Федорович  володіє кількома іноземними мовами (німецькою, латинською, англійською, польською), автор чи співавтор ґрунтовних навчальних підручників та посібників цими мовами, два з яких мають гриф Міністерства аграрної політики України. Для прикладу, назвемо такі: з німецької мови – „Книга для читання з ветеринарної медицини і зоотехнії” (Київ, 1983 р., 176 с.), „Граматика німецької наукової літератури” (2001 р., 110 с.), „Німецькомовні країни” (2006 р., 216 с.), „Німецька мова для заочного навчання” (2012 р., 420 с.); з англійської мови – „Самостійна робота з англійської мови” (2008 р., 308 с.), „Англійська мова для студентів-юристів” (2013 р., 432 с.), „Англійська мова для студентів ветеринарної медицини” (2015 р., 256 с.), „Англійська мова для технологічних факультетів” (2016 р,. 240 с.);  з латинської мови – „Lingua Latina veterinaria” (2014 р., 464 с.).

Звичайно, писане слово, яким, як бачимо, майстерно володіє проф. Михайло Падура, є вагомим у навчанні студентів, бо воно збагачує їх так потрібними в цьому процесі книгами – навчальними підручниками та навчально-методичними посібниками. Однак, є ще у нього живе слово, яким він володіє з вродженим талантом  і яким ось уже п’ять десятиріч щоденно проводяться практичні заняття, бесіди, семінари,  консультації та інші форми спілкування зі студентською молоддю. 

Із образом фахового педагога в особі Михайла Федоровича органічно поєднується й образ вченого-гуманітарія. Він має науковий ступінь кандидата філологічних наук, який здобув на підставі дисертації „Еволюція квантитативних відносин в історії голосних німецької мови”, написаної і захищеної на вченій раді Інституту літератури, мови й мистецтвознавства  Академії наук України в Києві (1971), до речі, на цю ж тему вийшла у світ його монографія, далі, він германіст, опублікував понад 200 наукових і науково-популярних статей. Володіючи значним науковим багажем, Михайло Федорович використовує його в різних жанрах своєї науково-літературної творчості, а це: нариси, публіцистика, переклади і спогади. Особливо серед них виділяється два художні твори, автором яких є наш ювіляр, зокрема, „Серед людей” (2008 р., 444 с.) та  „Легенди і не  легенди”  для школярів молодших класів. 

Окрім цього, Михайло Федорович успішно освоїв професії упорядника та редактора книжок, авторами яких є його колеги по освітянській праці та літератори, серед яких проф. Остап Хоміцький, проф. Панас Столярчук, доцент Маркіян Нагірний, поетеса Оксана Лозова, в більшості яких він ще є також автором  переднього слова чи післямови. До прикладу, два видання зі схвальною рецензією мала книжка „Різдво в нашому домі” (Львів, 2003 і 2006, 416 с.), де Михайло Федорович є упорядником, редактором й автором 8 статей, склав авторський довідник й алфавітний покажчик осіб. 

Стисло описані мною образи Михайла Федоровича як педагога і науковця свідчать про зрілість його педагогічної і наукової думки, про вкладену у них високу фізичну та розумову працю. Значною є також активна праця Михайла Федоровича на ниві громадсько-корисної роботи.

Будемо відвертими в тому, що рушійними силами формування і становлення перших двох образів нашого ювіляра є сфера службових обов’язків, визначених посадовими інструкціями, які особа, що перебуває на цій посаді, має виконувати впродовж визначеного контрактом часу. До честі Михайла Федоровича він виконував їх сумлінно, з повною віддачею своїх фізичних та інтелектуальних сил, домігшись успішного результату.

Що ж до третього образу, то його формування і становлення, хоч і передбачене посадовими інструкціями викладача, відбувається, будемо відвертими, часто  так собі, „легенько”, „хочу виконую” або „хочу не виконую” – і нічого з того! Так чинить, на жаль, чимало викладачів, зосереджуючись лише на викладацькій і науковій праці, бо їх результати контролюються й оплачуються. Така поведінка у цих співробітників вишу проявляється тому, що в них свідомо чи несвідомо не включаються ті рушійні сили, які конче потрібні для формування їхнього образу громадського діяча. Які ж це рушійні сили творення цього образу? Це громадянськість, це патріотизм (в рамках навчального закладу і держави), це небайдужість, це й, і  чи не головне, творчий неспокій. 

Ось такими рушійними силами, такими людськими достоїнствами, вважаю, наділений та активно їх використовує у своїй громадській роботі наш шановний ювіляр проф. Михайло Падура. Що це так, кожен, безсумнівно, погодиться зі мною, прочитавши нижченаведені рядки, які переповнені відомостями про добрі справи ювіляра, про цю велику працю, яку він уклав для їх здійснення і будемо знову відвертими, що міг він ці справи й не робити, й ніхто його до цього не змушував! Однак, ні! До цього його кликав внутрішній, не вичерпний творчий неспокій, що йому батьками й Богом даний. У результаті цього неспокою стало те, що з ініціативи Михайла Федоровича у 2000 році вийшла фундаментальна праця з історії нашого університету. З 904 сторінок тексту в цій книжці 513 сторінок належить його авторству, а це вся давня історія університету від 1784 року, для чого витрачено вісім років праці у львівських архівах, де архівні матеріали написані латинською, польською і німецькою мовами (до того ж, німецькі тексти написані готичним шрифтом, який сьогодні у Львові читає тільки кілька осіб).

Як розвиток теми історії університету в  2013 році вийшла у світ книга „Вчені університету”. Біографічно-бібліографічний довідник, де зібрано інформацію про 189 вчених університету за 230 років (1784–2014), а сам Михайло Федорович є тут автором 39 статей. Зараз вийшов цей же Довідник у другому, доповненому і виправленому виданні на 201 вченого об’ємом 608 сторінок.

У 2013 році Михайло Федорович випустив колективну монографію під назвою „Пам’ятаємо тебе. Нарис одного життя”, присвячену життю, педагогічній і науковій діяльності доцента нашого університету Білевича Омеляна Андрійовича – українського дослідника історії античної ветеринарної медицини.

У 2015 році вийшла книжка, присвячена науковій діяльності українського вченого-франкознавця, автора першого російсько-українського ветеринарного словника, колишнього завідувача кафедри іноземних мов (1950–1962), в якій  великий розділ „Навколо імені Якима Яреми” належить Михайлові Федоровичу, де серед іншого досліджений родовід Якима Яреми від початку XVIII століття. А у рік двох пам’ятних дат Івана Франка (2016) Михайло Федорович підготував до друку нове дослідження – „Листи до Ольги” (284 с.). У книжці вперше публікується разом вся збережена письмова кореспонденція між Іваном Франком і Ольгою Рошкевич як частина золотого фонду української інтимної епістолярної  спадщини, котра охоплює 38 листів Івана Франка до Ольги Рошкевич і 16 листів Ольги Рошкевич до Івана Франка. Листи мають примітки і пояснення слів.  У Додатку подані окремі матеріали, що розширюють інформацію листів, зокрема два спогади Михайлини Рошкевич про Івана Франка.

До слова, про все, про що йтиметься далі,  це теж результат його ініціатив та праці, в т. ч. також і колективної із залученням співробітників університету. 

Вважаємо за потрібне наголосити на тому, що Михайлові Федоровичу належать також багато ініціатив, спрямованих на піднесення престижу і доброго імені нашого навчального закладу, які мали і продовжують мати широке громадське відлуння, схвальний суспільний резонанс. 

Зокрема, це повернення колишньої його назви – Львівська академія ветеринарної медицини, надання академії імені Степана Ґжицького, написання історії університету, створення галереї ректорів в актовому залі університету, надання студентському хорові назви „Ватра”, запровадження мантій для членів ученої ради та ректорату, відновлення надання університетом почесного звання – doctor honoris causa та інше.

У вересні 1991 року з його ініціативи було відновлено співпрацю між нашим навчальним закладом і Віденським ветеринарним інститутом, адже Австрія заснувала у Львові в 1784 році кафедру ветеринарної медицини при медичному факультеті Львівського університету, а в 1881 році відкрила у Львові самостійний ветеринарний навчальний заклад (Ветеринарна школа). 

Гості з України у Віденському університеті ветеринарної медицини 
в Інституті анатомії: (зліва направо) зав. кафедри Михайло Падура, декан Михайло Козак, директор інституту проф. Кеніґ, завідувач кафедри анатомії Віталій Кононенко, колишній ректор університету проф. Оскар Шаллер і двоє у білих халатах - асистенти інституту анатомії. Фото 1996 року.

Тісна співпраця між нашими навчальними закладами існувала також між двома світовими війнами і була перервана у 1939 році. А відновлена співпраця між нашими навчальними закладами виявлялася у проходженні стажування та у наукових поїздках викладачів до Відня і, зрештою, у трьох великих наукових симпозіумах за участі австрійських та українських вчених (у Львові, Відні та у Чернівцях).

Михайлові Федоровичу належить повернення із забуття і написання статей про таких викладачів нашого навчального закладу, як доктор епізоотології – Мар’ян Стахурський (1876–1951), ректор Іван Чинченко (1905–1993), професор Зеллі Зеліковська (1897–1965), професор Ірина Дубовик (1895–1953).

До цього додамо ще те, що п’ять його пропозицій втілені у скульптурних образах на території університету: це стилізована скульптурна група – фахівці ветеринарної медицини і зоотехнії на стіні головного корпусу з латинським написом Hominum animaliumque saluti (Для блага людей і тварин), пам’ятна дошка професорові Вацлаву Морачевському, погруддя першому директорові Львівської ветеринарної школи професору Петрові Займану, недавно відкритий пам’ятник ветеринарному лікареві і, зрештою, погруддя українському вченому Якимові Яремі, яке зараз виготовляється для встановлення на кафедрі української та іноземних мов імені Якима Яреми.

І на закінчення ще додамо, що Михайло Федорович є автором кількох сценаріїв проведення різних вечорів в університеті, зокрема сценарію посвяти в студенти, який з невеликими змінами діє у нас досі від 1989 року,  яким у вересні цього року ми починали навчальний рік вже 28-й раз. 

Отож, саме таким, як це викладено вище, бачиться мені триєдиний образ професора Михайла Федоровича Падури – педагога, науковця і громадського діяча, який він створив для себе і для всіх нас впродовж свого вельми діяльного і багатого корисними справами життя. Саме таким життям він стверджує правдивість мудрого латинського прислів’я: „Vita hominis ab ipso homine, atque a fortuna pendet” („Життя людини залежить від неї самої та від її долі”). Та й доля виявилася для Михайла Федоровича теж щасливою, бо не могла вона для таких особистостей невичерпного творчого неспокою, яким є наш шановний ювіляр, бути іншою.

 

Многих літ при доброму здоров’ї, високоповажний Професоре і Ювіляре!

 

 Йосип Берко, професор, академік АН ВШ України

19 жовтня 2016 року. 

load page 0.061430 second, load CPU 0.18